Теперішній час характеризується небувалим сплеском краєзнавчої діяльності. Краєзнавство переживає процес пошуку нових форм, постановки першорядних задач. Воно набуває яскраво вираженого соціально-політичного характеру, особливо у зв'язку із збільшеним інтересом до минулого окремих територій, а також - зважаючи на загострення національних, економічних, екологічних проблем. Про "малу батьківщину" заговорили багато представників наукових кругів, екологів, економістів, педагогів, учасники суспільних рухів.

З квітня 1990 року існує Союз краєзнавців Росії. Основним напрямом його діяльності стала довготривала комплексна програма, направлена на підтримку і розвиток краєзнавчої роботи в Росії, а також ряд цільових програм: "Теорія і історія краєзнавства", "Природна спадщина", "Шкільне краєзнавство" і багато інших.

Краєзнавство - це всестороннє вивчення певної частини країни, міста або села, інших поселень місцевим населенням, для якого ця територія вважається рідним краєм. Під краєм розуміється певна частина країни, виділена по самих різних ознаках і, перш за все на основі адміністративно-територіального розподілу. Також правомірним вважається розповсюдження поняття "край" на такі обширні природно-економічні зони як Урал, Сибір, Дальній Схід.

Задачі і зміст краєзнавства надзвичайно різноманітні. В його задачі входить вивчення етнічного складу місцевого населення, пошуки корисних копалин, облік, охорона пам'ятників архітектури, усної народної творчості, вивчення говоров і діалектів, художніх промислів краю. Тим самим краєзнавці створюють необхідну основу для наукових досліджень в різних галузях знання і вносять істотний внесок у формування патріотизму і любові до рідного краю у населення.

На регіональному рівні найбільш доречний варіант культурного розвитку з урахуванням місцевої специфіки і самобутності, можливостей території - інституційних, матеріальних, людських і т.д. Саме на локальному просторі досягається максимальна активність участі різних соціальних груп в культурних процесах, в суспільному житті в цілому. Краєзнавча складова в тій чи іншій мірі, напряму або побічно, пронизує всі галузі знання, ділянки і сфери інтелектуальної і фізичної праці людини, додаючи їм конкретність, близькість до людини, що читає і шукаючому.

Джерела вивчення краю вельми різноманітні по своєму характеру і змісту. До їх числа відносяться, так звані, речовинні джерела: результати археологічних розкопок, пам'ятники матеріальної культури, зразки місцевої флори і фауни, корисних копалин, вироби промислового і сільськогосподарського виробництва. Ці матеріали збираються і зберігаються в краєзнавчих музеях. Важливе значення для пізнання історії і культури краю, побуту його населення мають лінгвістичні матеріали (записи місцевих говоров і діалектів) і, особливо російська народна творчість (билини, оповіді, прислів'я, частушки і т.д.). Величезний інтерес для дослідників представляють архівні документи і джерела (мемуари, описи, накази і т.п.).

Кожна людина по своїй волі або під тиском життєвих обставин незалежно від віку, підлоги, приналежності до того або іншого етносу, наукового цензу, професії, місця проживання стикається з краєзнавством, займається ним, користується його результатами. Окрім спілкування з самим краєм ми неминуче маємо справу з документально зафіксованими підсумками краєзнавчих пошуків, представленими в творах друку, рукописах, відео-документах або, іншими словами, з "краєзнавчими документами".

Вперше цей термін був запропонований С.Н. Криворотенко в 1990 році. Краєзнавчим вона назвала документ, що містить і (або) формою пов'язаний з краєм; під змістом краєзнавчого документа розуміла тільки ук