Антична культура вже давно стала предметом дослідження. Антична естетика значно вплинула на розвиток світової естетичної думки. Не буде перебільшенням стверджувати, що цей влив відчувається і до тепер. Ми до сих пір користуємося термінологією, що породила антична естетика і, і займаючись різними питаннями сучасної теорії мистецтва, постійно звертаємося до естетичних теорій Давньої Греції.

В античній естетиці з класичною ясністю був поставлений цілий ряд проблем, що мали значення для всієї світової естетичної думки: про сутність мистецтва, про природу естетичного сприйняття, про зміст, засоби та мету естетичного виховання, про сутність основних категорій естетики.

Визнаючи сутність мистецтва, античні мислителі намагалися з’ясувати, в чому полягає природа естетичного сприйняття, чому мистецтво здатне доставляти людині не тільки знання, але й насолоду, задоволення. Рішення цього питання для мислителів античності багато в чому визначалось розумінням мистецтва як наслідування. Але головним, завдяки чому мистецтво може доставляти насолоду, греки вважали здатність мистецтва до очищення, катарсису.

Ідея очищаючої ролі мистецтва розвивалася в античній естетиці з давніх часів. Вже у VІ ст. до н. е. Піфагорійці вказали на те, що завдяки мистецтву стає можливим очищувати психіку людей від поганих пристрастей, сприяти лікуванню хвороб.

Піфагор та його школа заклали научні основи античної естетики, а на сучасному етапі розвитку суспільства розуміння закономірностей функціонування світу роблять вивчення античної естетичної думки дуже актуальним.

1. Життєвий шлях Піфагора

Згідно легенди, Піфагор народився на острові Самос у 585 році до н. е. Сповіщають також, що у віці приблизно 30 років, спасаючись від тиранії Полікрата, він поїхав до Єгипту, де вивчав мудрість єгипетських жерців. Це свідоцтво дає підставу ряду дослідників пов’язувати витоки давньогрецької філософії та естетики з філософією Давнього Єгипту, Індії та Китаю. Близько 530 року до н. е. Піфагор оселився у місті Кротон на півдні Італії, де створює політичний та релігійно – філософський союз.

В Італії він проповідував своє вчення багато чисельним послідовникам, частина яких утворила свого роду релігійний орден, або братство. Цей орден фактично прийшов в Кротоні до влади, однак через антипіфагорійські настрої в кінці VІ в. до н.е. Піфагору прийшлось поїхати в Метапонт, де він й помер. Потім, у другій половині V ст. до н.е., орден був розгромлений.

Важко і навіть неможливо провести кордон між ідеями самого Піфагора й тим, що було привнесено його послідовниками, які преклонялися перед його авторитетом, але в той же час приписували йому пізніші уявлення. Деякі фундаментальні концепції без сумніву належать самому Піфагору.

2. Мораль та релігійні уявлення

В античності Піфагор був відомий більше як проповідник певного способу життя. Центральним в його вченні було уявлення про реінкарнації (переселення душ), що, звісно, передбачає здатність душі переживати смерть тіла, а значить її безсмертя. Оскільки в новому втіленні душа може переселитися в тіло тварини, Піфагор був противником умертвління тварин, споживання в їжу їх м’яса і навіть говорив, що не слід мати справу з тими, хто забиває тварин і буде розтинати їх туші. Наскільки можна судити згідно творів Емпедокла, що розділяв релігійні погляди Піфагора, пролиття крові розглядалося тут в якості первородного гріха, за який душу виганяють в бренний світ, де вона блук