Три монотеїстичних релігії мають своє священне писання: іудаїзм Танах, християнство євангеліє, іслам Коран. Арабську назву священної книги мусульман “Кур'ан” звичайно переводять як “Читання”. Але воно не означає читання в прямому значенні цього слова, як і дієслово “кар'а”, від якого воно відбувається, не означає тільки “читати”, а ще і “декламувати”, “вимовляти співучо”. Дійсно. Мухамед “читав” свої проповіді не по написаному тексту (він був безграмотний), а експромтом або напам'ять, зазделегідь обдумавши або склавши текст.

Це можна порівняти з російськими виразами, “читати вірші”, “читати нотацію”. Крім того, Мухамед вимовляв проповіді ритмічними фразами часто з рифмованими закінченнями, як би декламуючи їх Тому, мабуть, вірніше передати первинне значення слова “кур'ан” як “читання напам'ять”, “декламація”.

Мухамед вважав, що Коран - це прозріння дані йому з тієї книги, яка є тільки у Бога “книги таємної”. У цій скрижалі Аллаха викладені всі події минулої і грядущої.

Слово “Коран, часто зустрічається в мекканских сурах, тобто в проповідях того періоду, коли, їх записів ще не існувало. Згодом коли вони з'явилися, а це було вже в Медіне. Коран називається, наприклад, в сурах 2 і 3. “писанням” - “китаб” (від дієслова “катаба” - писати). Але по цих записах читати текст можна було лише в тих випадках, якщо читець знав його зміст хоч би в загальних рисах. У древньої арабської письменності означалися тільки приголосні звуки букв для голосних не було. Так і багато які букви для згідних не відрізнялися одна від іншої: не було введених пізніше для їх розрізнення підрядкових і надрядковий точок.

Крім слова “китаб”, яке іноді переводять як “книга” є і інші назви - синоніми Корану: калямуллах - слово Аллаха, зикр - нагадування, застереження (вихідний від бога). Останнє зустрічається і в кораническом тексті. По мусульманських повір'я вважається, що Коран-це мова самого Бога з яке він звернувся до Мухамеду на найчистішій арабській мові. Мухаммед лише повторював цю мову в своїх проповідях. Дійсно, в Корані вислови Аллаха представлені в першій особі: “Ми” або, рідше. “Я”. Наприклад: І Ми сказали: “Про Адам! Поселись ти і твоя дружина раю і харчуйтеся... де побажаєте, але не наближайтеся до цього дерева.,,”. “Сьогодні Я завершив для вас вашу релігію, і закінчив для вас Мою милість, і задовольнився для вас ісламом як релігією”. Іноді Бог говорить про себе і в третій особі,

Таким чином, Коран для мусульман по своїй святості щось більше, ніж євангеліє для християн. І якщо шукати в християнській релігії аналогію йому, то це, швидше, сам Іїсус Христос, Логос, слово боже.

Згідно з мусульманською традицією, Коран неперекладний на інші мови. Мусульмани, для яких арабська мова не рідна, завчають найбільш важливі частини писання напам'ять, часто не розуміючи їх значення. Мова Корану незрозуміла і для тих арабів, які не знають літературного арабського: розмовні діалекти, а на них говорить переважна більшість населення сучасних арабських країн, дуже далекі від кораничногї мови.

У Корані затверджується, що пророк не тільки слухав мову бога, але і бачив його, Аллах “став прямо на вищому горизонті, потім наблизився і спустився і був на відстані двох луків (тобто двох польотів стріли.) або ближче, і відкрив своєму рабу те, що відкрив”.

Історія створення і форма Корану.

Будучи безграмотним, Мухамед, природно, не записував своїх