Характерними ознаками "релігійного ренесансу" 1990-х рр. стало виникнення значної кількості нових релігійних громад, реставрація та відновлення діяльності давніх храмів, побудова нових культових споруд, значне розширення можливостей духовної освіти. Якщо у середині 1980-х рр. в Україні існувало 5,5 тис. релігійних громад 18 різних конфесій та напрямків, то на початку 1995 в Україні діяло вже майже 16,5 тис. громад 67 конфесій, напрямків і тлумачень. Нині в Україні налічується понад 24 тис. релігійних об'єднань та громад понад 90 конфесій, течій і релігійних напрямків. За роки незалежності кількість релігійних центрів збільшилася з 104 до 232, монастирів — до 261, духовних навчальних закладів — до 122, недільних церковних шкіл — до 7 тис, церковних братств — до 504.

З усіх вірних, а вони становлять понад 1 /3 громадян України, 52% — православні. Українській православній церкві Московського патріархату належать понад 6 тис. громад, 64 монастирі, 10 навчальних закладів. Кількісно вона переважає на всій території України, крім Галичини.

Будучи формально автономною у своїх внутрішніх справах, УПЦ-МП загалом послідовно діє в руслі політики Московської патріархії, спрямованої на встановлення "духовної єдності слов'янських народів", зрозуміло, під зверхністю Росії. Богослужіння провадить церковнослов'янською мовою, а проповіді — переважно російською. У поглядах на києворуську спадщину обстоює традиційну для російської історіографії точку зору про "київський період" як частину тяглого процесу загальноросійської історії. Під контролем Московського патріархату перебуває більшість православних святинь України — Києво-Печерська та Почаївська лаври, Святогірський монастир тощо.

Українська православна церква Київського патріархату володіє 2 тис. громад, 15 монастирями та 11 навчальними закладами. Найсильніші позиції УПЦ-КП в Галичині, на Буковині, у Рівненський та Волинській областях, у Києві та на Київщині. Богослужіння у церквах УПЦ-КП провадиться українською чи, на бажання парафіян, церковнослов'янською мовою. До Церкви входять на правах автономних частина Елладської православної церкви, що не визнала свого часу переходу на новий стиль УАПЦ (соборноправників) у США, декілька десятків громад у Росії (правда, здебільшого без стаціонарних храмів) та в Чечні5. З першорядних святинь православ'я у розпорядженні Київського патріархату перебувають лише мощі великомучениці Варвари та митрополита Макарія.

В Українській автокефальній православній церкві понад 600 парафій. Протягом 1990-х рр. між православними конфесіями точилася відкрита боротьба за лідерство, сфери впливу та церковне майно.

Особливістю релігійного життя України стала територіальна нерівномірність поширення релігій. Найрозгалуженіша релігійна мережа — у семи західноукраїнських областях, де на середину 1990-х рр. зосереджувалося понад 50% усіх релігійних громад (при тому, що в регіоні проживає лише 20% населення України).

Майже третину релігійних організацій було зареєстровано в Галичині, де Церква традиційно залишалася невідривною складовою способу життя й системи соціальної комунікації. На Закарпатті густота релігійних організацій перевищувала дорадянські показники. Після усунення обмежень на створення релігійних громад у найменшій за чисельністю населення Чернівецькій області їх було створено у 2,5 раза більше, ніж у найбільшій Донецькій області. Суттєві відмінності між Заходом і Сходом виявилися не тільки в кількісних, айв якісних характеристиках. Якщо на Півдні та Сході України домінують общини УПЦ-МП, то в західних областях України беззастережне лідерство належить греко-католицькій Церкві, яка тісно зрослася з культурою, традиціями та звичаями місцевого населення. Це стало результатом тривалої роз'єднаності українських земель, їх перебування в складі різних держав і культур.

Протягом 1990-х рр. Українська греко-католицька церква повністю відновила передвоєнну чисельність парафій. Нині їх налічується понад 3,2 тис. (18% загальноукраїнської релігійної мережі). Окрім того, вона має майже сотню монастирів, 12 навчальних закладів, велику кількість періодичних видань.

УГКЦ, від 2001 р. очолювана кардиналом Любомиром Ґузаром, відстоює ідею рівності права католиків і православних на київську спадщину, мотиву