Виховання – вічна проблема. Відколи існує людство на землі, відтоді й змушено воно невпинно дбати про виховання нащадків і продовження свого роду. «Найбільший скарб у кожного народу – його діти» - так давно, а ніби сьогодні, ці слова сказала відо-мий педагог Софія Федорівна Русова.

Відродження нації починається з дитячої колиски, родини, з дитячого садка. Душа дитини в період дошкільного віку найчутливіша й найвразливіша; і в цей час найбіль-ше треба плекати її, пильнувати, щоб серце, воля і розум розвивалися нормально.

Провідну роль у психічному розвитку дошкільника відіграє емоційна сфера. Емоції «зв'язують» вищі форми психіки людини та її внутрішнє «середовище». Будь-яка діяльність супроводжується емоціями, які визначають ефективність цієї діяльності.

Проблема розвитку емоцій, їх роль у виникненні мотивів, як регулятор діяльності та поведінки дитини, - одна з найважливіших проблем психології та педагогіки, яка розкриває особливості становлення особистості дошкільника. Емоції визначають ефек-тивність навчання та виховання, беруть участь у будь-якій творчій діяльності дитини.

Ознайомлення дітей з національною культурою, традиціями немодливе без урахування принципу емоційності навчання. С. Русова була глибоко переконана, що вихова-ння дітей має бути позначене мистецтвом, естетичним сприйманням і емоціями. Саме від питомої ваги емоційного фактору залежить міцність засвоєння народознавчого ма-теріалу. «Щоб якийсь образ глибоко заліг у пам'яті, почуття має збудуватись самим цим образом, або запом'ятовуваний образ повинен бути в тісному зв'язку з тим, який пройнятий почуттям, і до того ж однаково, якого б роду це почуття не було: страх, лю-юов, гнів, сором чи здивування».

Це й не випадково. У дитини-дошкільника емоції є пусковим механізмом мимові-льної уваги та пам'ятування. Джерелом розвитку та насичення емоційної сфери висту-пають дорослі (батьки, вихователі). Від них дитина отримує перші еталони емоційних реакцій, які властиві певній національно-культурній спільності людей. Про це слід па-м'ятати вихователям дошкільних закладів під час залучення дітей до національно-духо-вного життя народу. Адже саме вихователь є першим передавачем емоційних моделей, реакцій, носієм емоційно-національної мови. Якщо дорослий подає матеріал в емоцій-но-насиченій гамі у дітей виникає бажання наслідувати такі емоційні ситуації. Так формується фундамент національної духовності, свідомості.

Народознавчий матеріал емоційно насичений і своїм змістом впливає на дитячу емоційну сферу. Дитина не може залишитись байдужою до зачарованої мелодії україн-ської колисанки чи пісні. Її прибавляють ігри-забавлянки («Ладусі-ладусі», «Сорока-ворона» тощо), народні хороводні ігри зі співом та діалогом.

У повсякденному житті на заняттях повинна панувати атмосфера емоційного під-несення. Виховання без радості пізнання, розкриття природи, народних звичаїв, тради-цій, без святковості є сухим, сірим. За словами К.Д. Ушинського, в дитячій душі «з ло-гічною думкою зростається прекрасний поетичний образ, розвиток розуму йде в гармо-нії з розвитком фантазії та почуття».

Заняття з народознавства в дошкільному віці мають не стільки пізнавальний хара-ктер, скільки виховний. Вони мають на меті виховати у дитини почуття національної гідності, викликати інтерес до національної культури, прищепити дітям любов та пова-гу до українських державних і народних символів, оберегів, звичаїв. Цього можна до-сягти лише наблизивши дітей до реалій життя. Доцільно обладнати у дошк. закладі ук-раїнську світлицю, яка стане постійним місцем проведення занять з народознавства. Вже саме перебування дітей в атмосфері народних звичаїв галаштовує їх на мажорний лад, викликає позитивні почуття, бажання дізнатись про цікаві речі у бабусиній оселі. Доречним буде й зовнішній вигляд вихователя та дітей, які, з нагоди подорожі до бабу-синої світлиці, надягли своє святкове українське національне вбрання – вишиванки, вінки, намисто тощо.

Саме цього домагалась й С. Русова. Вона писала, що хати мають бути чисто приб-ранні, діти охайно вдягнені, їхня увага повинна бути звернена на красу навколишнього.

Прилучення дітей до народної творчості, мисте